Захід, гудбай: навіщо Китай налагоджує тісні зв'язки з країнами Перської затоки
Поділитися
У 2022 країни Перської затоки відмовились засуджувати повномасштабне вторгнення росії в Україну. Це показало, що арабські держави дедалі більше віддаляються від зв'язків із західним світом. А ось Китай активно налагоджує там відносини.
Про це у своїй статті пише викладачка економіки британського Відкритого університету Емілі Ратледж. Оригінал опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE.
Посилення економічних зв'язків Китаю з країнами Перської затоки зменшує вплив Заходу на Близькому Сході
Наприкінці листопада 2022 року прем'єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак оголосив, що "золота ера" між Великою Британією та Китаєм закінчилася. Однак Китай, можливо, не надто переймався цією новиною, оскільки був зайнятий пошуком впливових друзів в інших країнах.
На початку грудня голова КНР Сі Цзіньпін зустрівся з членами Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) — групи, до якої входять Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати — для обговорення питань торгівлі та інвестицій. Також на порядку денному були переговори про встановлення більш тісних політичних зв'язків і поглиблення відносин у сфері безпеки.
Саміт у Саудівській Аравії став останнім кроком у тому, що, як показує наше дослідження, відносини між Китаєм і країнами Перської затоки стають дедалі тіснішими. Економічні зв'язки послідовно зростають протягом декількох десятиліть (в основному за рахунок торгівлі зі США та ЄС) і спеціально пристосовані до їхніх відповідних потреб.
Простіше кажучи, Китаю потрібна нафта, а країнам Перської затоки — промислові товари, включаючи предмети побуту, текстиль, електротовари та автомобілі.
Помітний розвиток Китаю в останні десятиліття був особливо значущим для багатих на нафту економік країн Перської затоки. У період з 1980 по 2019 рік їхній експорт до Китаю зростав на 17,1% на рік. У 2021 році 40% китайського імпорту сирої нафти надходило з країн Перської затоки — більше, ніж з будь-якої іншої країни або регіональної групи, причому 17% — тільки з Саудівської Аравії.
І нафта, найімовірніше, продовжуватиме текти в китайському напрямку. У 2009 році прогнозувалося, що до 2025-го Китай потребуватиме 14 млн барелів нафти на добу. Фактично Китай вийшов на цей показник у 2019 році і, як очікується, до 2040-го потребуватиме щонайменше 17 млн барелів за добу. Водночас США у 2019 році стали нетто-експортером нафти і таким чином досягли давньої зовнішньополітичної мети: подолали залежність від близькосхідного викопного палива.
Китай отримав вигоду від збільшення попиту на свою промислову продукцію, експорт якої до країн Перської затоки зростав на 11,7% на рік протягом останнього десятиліття. У 2008 році він обігнав США, а у 2020 — ЄС, ставши найважливішим джерелом імпорту країн Перської затоки.
Це хороші клієнти для Китаю. Очікувалось, що економіка країн Перської затоки зросте приблизно на 5,9% у 2022 році (порівняно з прогнозованим зростанням на 2,5% у США та ЄС), і це пропонує привабливі можливості для експортно-орієнтованої економіки Китаю. Цілком ймовірно, що питання прискорення укладення угоди про вільну торгівлю посідало важливе місце в порядку денному саміту на початку грудня.
Тісні зв'язки
Зростання залежності країн Перської затоки від торгівлі з Китаєм супроводжується зменшенням їхнього прагнення наслідувати політичний і культурний приклад Заходу.
Як група, вони підтримували військові дії Заходу в Іраку, наприклад, і ширшу боротьбу проти Ісламської держави. Але нещодавно країни Перської затоки відмовилися підтримати Захід у засудженні вторгнення росії в Україну. Вони також погрожували Netflix судовим позовом за "пропаганду гомосексуалізму", позаяк Катар активно забороняв веселкові прапори на підтримку сексуального розмаїття на Чемпіонаті світу з футболу серед чоловіків.
Отже, візит Сі до Саудівської Аравії був дуже вчасним, щоб проілюструвати зміцнення цього важливого партнерства. І в тій мірі, в якій щось можна прогнозувати, поглиблення торговельних відносин між країнами Перської затоки і Китаєм видається ймовірним. На політичному фронті, однак, розвиток подій передбачити не так легко.
Китай прагне захистити свої інтереси на Близькому Сході у світлі ініціативи "Пояс і шлях", свого амбітного трансконтинентального інфраструктурного та інвестиційного проєкту.
Але як довго країни Перської затоки будуть готові жертвувати своїми давніми пактами безпеки із західними державами (укладеними після Другої світової війни) заради укладення нових пактів з такими, як Пекін? Зараз Америка має військові бази (або станції) у всіх шести країнах Перської затоки, але добре задокументовано, що РСАДПЗ шукає шляхи диверсифікації свого самосприйняття надмірної залежності від США як головного гаранта безпеки (ця думка всередині блоку була виражена, коли президентом був Обама, меншою мірою при Трампі, але знову зростає при Байдені).
У найближчий період РСАДПЗ необхідно буде вирішити, яким соціально-економічним шляхом йти в постнафтову еру, коли темп задаватиме економіка, що базується на знаннях і доповнена штучним інтелектом. Вибираючи стратегічні зв'язки, що виходять за рамки лише торгівлі, країни Перської затоки повинні поставити питання про те, чи буде творчий і інноваційний потенціал їхнього населення найкращим чином розвиватися в умовах лояльності до авторитарних або підзвітних урядів.
Емілі Ратледж, викладачка економіки Відкритого університету, Велика Британія
Фото: spa.gov.sa
Читайте Новини.LIVE!
