Китай узяв курс на мілітаризацію — що це означає для України

Влада у Китаї не змінилася, попри мізерні надії західних аналітиків — мовляв, є ж у Пекіні традиція змінювати главу держави не рідше, ніж раз на десятиліття, а членів політбюро відправляти на пенсію у 68 років.

Сі Цзіньпін, якому вже під сімдесят, за підсумками з'їзду Компартії залишається головою КНР та головнокомандувачем ще на п'ять років. Який курс він тепер обере? Чи залишиться союзником росії, чи зблизиться з москвою ще більше? І як це все вплине на війну на українському фронті?

Тайвань під прицілом

У своїй програмній промові голова Сі сказав відверто: те, що він називає "возз'єднанням з Тайванем", точно буде реалізоване. Пригрозив (дуже схожа риторика з тією, що звучить з москви), що "вживуть усіх необхідних заходів" проти "втручання ззовні". Сказав, що "ми ніколи не обіцяли утримуватись від застосування сили". Почасти це, звичайно, натяки Вашингтону, але, за великим рахунком, китайське керівництво починає формувати громадську думку всередині самої країни, готуючись якщо не до вторгнення, то до максимальної ескалації: конфліктів, блокади, погроз.

Якщо порівнювати з тим, як поводилася росія, то це період перед 24 лютого, коли кремль погрожував, стягував війська, готувався напасти, але ще не наважувався, оцінюючи реакцію Заходу та наслідки для себе. Те саме робитиме зараз Пекін — у цьому впевнені військові експерти.

Як ескалація навколо Тайваню може вплинути на Україну та перебіг війни

Зв'язок тут, на жаль, прямий. Найбільші виробники зброї зараз не справляються з обсягами замовлень для військової допомоги Україні та потребою поповнити арсенали Пентагону, з яких передавалася військова допомога Києву. Варто розпочатися навіть не вторгненню Пекіна, а просто серйозній ескалації — і частину зброї Пентагон змушений буде перенаправити на Тайвань. Ще один момент: якби війна почалася, це змінило б і фокус інтересу ЗМІ, і порядок денний у Білому домі та Конгресі. Так, Україні, як і раніше, допомагали б, але тайванська криза серйозно відтягувала б на себе і увагу, і ресурси.

"Загроза така є, але побоювання марні", — прокоментував нам ситуацію один із найкращих американських військових експертів, екскомандувач військ США в Європі Бен Годжес. Він — як і його колеги по службі, які досі працюють у Пентагоні — переконаний, що ні цього, ні наступного року Китай на війну не зважиться.

"Вважаю, що Китай планує атакувати Тайвань! Але не думаю, що вони будуть готові це зробити в найближчі 3-4 роки. Так, у них багато кораблів, але кількість зовсім не означає, що вони мають сильний військово-морський флот. Їм потрібні значні можливості на морі, щоб почати вторгнення на Тайвань. Звичайно, напад не буде тільки з моря, будуть задіяні й інші компоненти для вторгнення. Не сказав би, що війні не можна запобігти. Китай для початку шукатиме інші способи та засоби — економічні, почне організовувати блокаду", — прогнозує генерал Годжес.

Годжес за весь час війни в Україні показав себе як людина, прогнози якої здійснюються. Чого тільки варте його інтерв'ю CNN, в якому ще 10 березня, у перші тижні після повномасштабного вторгнення росії, генерал сказав Крістіані Аманпур: "Вважаю, що Україна переможе!" Тоді на Заході мало хто вірив у це — не те що говорив публічно. Якщо і цей прогноз справдиться, виходить, Україна має і цей, і щонайменше наступний рік, коли вся військова допомога, вся підтримка США та союзників будуть зосереджені на тому, щоб допомогти Києву закінчити цю війну.

Пекін дрейфує в обійми москви

Підготовка до власного вторгнення змушує Пекін зближуватися з москвою. Йому і вето росії в Раді безпеки ООН стане в пригоді, і потрібні дешеві російські енергоресурси (які зі знижкою йдуть до Піднебесної замість Європи).

"Підтримувати росію відкрито — допомагати обходити санкції чи "відмивати" гроші кремля через китайські банки — Пекін не наважиться: надто вже велика небезпека потрапити під вторинні санкції, втратити американський ринок", — прокоментував нам не під запис високопоставлений американський дипломат. Але водночас прогнози, які аналітики готують для американської адміністрації, показують ймовірність, що відносини між Вашингтоном і Пекіном чим далі, тим більше погіршуватимуться. А отже, Сі вимушено зближуватиметься з путіним.

Тим більше, що й у найнезміннішого глави Китаю справи всередині країни не дуже хороші. Економіка пригальмувала, період швидкого зростання закінчився, конфлікт із Заходом загрожує ще більшими проблемами. Але внутрішні слабкості (і тут знову чітка паралель із діями кремля) змусить Пекін бути ще жорсткішим у міжнародних справах, попереджають експерти.

"Політичні лідери більш схильні до провокаційної поведінки, коли почуваються невпевнено вдома. Лідери Комуністичної партії мають досвід "черпати силу зі слабкості", тобто вони справляються з низькою внутрішньою підтримкою, посилюючи риторику, починаючи більш агресивну зовнішню політику. І невдоволена меншість навряд чи стримуватиме Сі у найважливіших рішеннях, таких як торговельна війна між США та Китаєм чи потенційний військовий конфлікт через Тайвань", — коментує професор Говард Ванг з Університету Джона Хопкінса.

Коли очікувати захоплення Тайваню

Знову ж таки, експерти єдині — далі жорсткої риторики у 2022 році точно не зайде. 2023 рік може стати роком "холодної війни", але не гарячого конфлікту, який міг би розпочатися в той момент, коли війну в Україні ще не завершено.

"Так-так, я не вірю, що цього року щось трапиться, що відволікало б від фокусу на росії та Україні. Більше того, американський військово-морський флот, який зараз дислокується в Тихому океані, неможливо "розгорнути", щоб надати підтримку Україні. Я маю на увазі, що йому немає застосування, не те щоб він "відволікався" на інші завдання. А багато чого з того, що США саме використовують, зовсім не потрібно в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Що стосується Сі, то він стикається з серйозними економічними проблемами всередині Китаю, вони повністю прорахувалися з "ковідною" ситуацією. І прийшовши на третій термін, йому потрібно показати силу. Через 3-4 роки Китай стане зовсім іншим, і весь цей час ми будемо працювати з країнами-партнерами, щоб утримати Пекін від помилкового рішення", — пояснює Бен Годжес.

Отже, все йде до протистояння, яке спричинене і небажанням Китаю засудити вторгнення росії в Україну, і відкритим прагненням піти шляхом москви, обмірковуючи анексію, але водночас спробувавши навчитися на помилках кремля: використати цей період, щоб виробити імунітет проти санкцій, які до москви вже застосували, і за аналогією могли б запровадити і проти Піднебесної.

"І не друг, і не ворог, а так", — ці рядки з пісні Висоцького тепер і про Китай, і ставлення Пекіна до України. Американські дипломати неофіційно діляться: розраховують, що Китай, бачачи безпрецедентний тиск на росію, в цій позиції "тіньового союзника" москви залишиться. Так, хотілося б більшого, але це хоча б не військовий союз і не коаліція, а просто "об'єднання за інтересами", більше того — дуже тимчасове.