Нескінченна суперечка Угорщини та ЄС кидає виклик ключовим засадам Союзу

Після 24 лютого 2022 року Угорщина привернула до себе багато уваги українців. Зокрема, через блокування спільних рішень Європейського Союзу щодо допомоги Україні. Однак це не перший випадок, коли Угорщина з ЄС не можуть порозумітись. Про натягнуті стосунки між Союзом та його членом пише старший викладач порівняльної політики британського Університету Суррея Симона Герра. Оригінал статті опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE. 

Під кінець 2022 року Угорщина та Європейський Союз досягли певного прогресу у своїй довготривалій боротьбі. (Прокремлівський) прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан припинив протидіяти спрямуванню європейських коштів на підтримку України в надії розблокувати інше утримуване фінансування для свого уряду.

Однак надання коштів залежить від того, чи візьме Орбан на себе зобов'язання щодо реформ у сфері верховенства права. І хоча обіцянки були зроблені, Брюссель відмовляється надсилати всі гроші — а це мільярди євро — доки не буде досягнуто значного прогресу.

Орбан, схоже, не має особливого бажання змінювати свої підходи, але відчуває економічний тиск вдома. Ця нагальна потреба у співпраці з ЄС не змінює позицію Угорщини як проблемної дитини блоку. І на цьому етапі багаторічна боротьба перетворюється на небезпечний парадокс, який підриває репутацію як Європейського Союзу, так і Угорщини.

Ерозія демократії

Майже 25 років тому журналіст Фарід Закарія попереджав, що обрані уряди в усьому світі переступають конституційні межі й що це матиме серйозні наслідки. Закарія наводив такі країни, як Пакистан або Перу, як приклади, але ми можемо з таким же успіхом розглянути європейські країни, маючи на увазі ті ж самі побоювання.

Нещодавні дослідження ерозії демократії пропонують багатий матеріал. Науковці визначили те, що вони називають третьою хвилею "автократизації". Без жодних військових заколотів, насильства чи зброї відбуваються поступові зміни.

Регулярні вибори продовжують проводити, але можливості для опозиційних партій вести змістовну кампанію проти чинного президента поступово послаблюються. Нещодавнє дослідження, проведене політологами зі Швеції, показало, що близько 70% населення світу зараз живе в умовах автократії, причому шість країн-членів ЄС оцінюються як автократичні.

Угорщина приєдналася до ЄС у 2004 році як частина хвилі нових членів і тривалий час вважалася прикладом успішного розширення блоку (разом із Польщею). Проте з того часу легітимні уряди в Угорщині роблять усе більше кроків у бік авторитаризму.

У сучасну епоху автократи прагнуть уникнути міжнародної уваги чи нападок з боку ЗМІ, при цьому вони тихо обмежують свободу громадських організацій та контролюють ресурси політичних партій. Вони вчаться один в одного і копіюють ініціативи щодо реформ, які вже були успішними в інших країнах.

Перші ознаки того, що це відбувається в Угорщині, з'явилися з обранням Орбана у 2010 році. Процес демократичної стабілізації тривав, але потім був перерваний. Прихід Орбана ознаменував початок політичного, демократичного та економічного занепаду. Почав набирати силу особливий вид націоналістичного наративу, який вплинув не лише на внутрішню політику, але й на відносини з ЄС.

На внутрішньодержавному рівні уряд перетворився на фабрику законотворчості. У 2010–2015 роках законодавство розробляли і приймали з шаленою швидкістю. За цей період 88 законів пройшли менш ніж тижневий розгляд у парламенті, перш ніж набули офіційного статусу. Причому 13 з цих законів були прийняті протягом 24 годин. Було внесено зміни до Конституції, які замінили узгоджену консенсусом у 1989 році й надали уряду більші повноваження у сфері законодавства.

Демократичний парадокс

ЄС важко втручатися у внутрішню політику країн-членів. Держави приєднуються до Євросоюзу лише тоді, коли вони повністю відповідають вимогам ЄС щодо демократичних принципів, таких як верховенство права. Отже, коли вони приєднуються, то за визначенням є демократичними країнами. Але система не призначена для того, щоб впоратися з тим, коли ці країни згодом відступають від цих принципів.

Якщо ЄС втручається, Брюссель швидко стикається з негативною реакцією на таке втручання. А з огляду на те, що громадське розуміння ЄС загалом дуже низьке, то Євросоюз може легко підживлювати наратив про нелегітимність, особливо якщо в інтересах національного уряду розігрувати цю тезу, щоб уможливити власну антидемократичну практику.

Це називається "парадоксом зовнішнього тиску і внутрішньої консолідації". Коли ЄС втручається, це може розглядатися як підрив національного суверенітету.

Існують також питання щодо ізоляції країн-членів у такий спосіб. Весь сенс ЄС полягає в тому, щоб країни співпрацювали і спільно приймали рішення. Коли одну державу виштовхують на вулицю, оголюється вся слабкість системи — як це було у випадку з Угорщиною, яка не змогла підтримати Україну.

Тим часом Орбан скористався новиною про те, що в рамках розслідування справи про корупцію було заарештовано кілька осіб у Європарламенті, у тому числі високопоставленого євродепутата — факт, який він, схоже, вважає іронічним з огляду на жорстку позицію парламенту щодо його власної діяльності.

Народ України вітатиме новину про те, що ЄС тепер може надіслати допомогу. Але деякі дуже важливі питання залишаються невирішеними з обох сторін, і чіткого шляху вперед поки не видно.

Симона Герра, старший викладач порівняльної політики Університету Суррея, Велика Британія

Фото: REUTERS/Yves Herman