Сто років без султана: п'ять речей, які потрібно знати про Османську імперію

Рівно сто років тому, 1 листопада 1922 року, Великі національні збори Туреччини ухвалили закон про розділення халіфату і султанату, останній ще й скасувавши. Де-факто це означало припинення існування колись могутньої Османської імперії. За два тижні її останній правитель, султан Мехмет VI Вегідеддін, звернеться до британської військової влади з проханням вивести його з Константинополя, і 17 листопада назавжди покине країну.

До річниці зникнення Османської імперії Георгіос Джаннакопулос, викладач сучасної історії Лондонського міського університету, наводить п'ять фактів про імперію, які варто знати. Оригінал статті опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE.

Імперії століттями були домінуючою формою політичної організації. На Заході певною мірою знайомі з Британською, Французькою та Німецькою імперіями, а також імперіями Іспанії та Португалії, не кажучи вже про Римську чи Грецьку. Але є одна імперія, про яку іноді забувають за межами Туреччини, — Османська.

У столітню річницю її кінця ми розглядаємо п'ять речей, які потрібно знати про неї.

1. Якого вона була розміру і скільки часу проіснувала?

Османська імперія проіснувала майже 600 років, з початку 1300-х років і до закінчення Першої світової війни. Слово "Османська" походить від імені "Осман" — імені її першого правителя. Імперія мала скромний початок як провінційне князівство в Анатолії (нині частина Туреччини).

Перетворенню його на зростаючу і значущу силу у світовій політиці сприяла поступова експансія на землі Візантійської імперії, що занепадала. Цей процес завершився у 1453 році завоюванням столиці Візантійської імперії Константинополя.

Константинополь був перейменований на Стамбул і став столицею нової імперії. У XV столітті місто стало жвавим центром торгівлі та архітектурних інновацій. Настав період постійного розширення імперії, яка охопила частину Близького Сходу вздовж Червоного моря, північну Африку, Балкани та Східну Європу, аж до стін міста Відня.

2. Наскільки вона була могутньою?

Розквіт могутності Османської імперії припав на XVI століття з правлінням Сулеймана Пишного, одного з найдовше владущих султанів османів. Свідченням могутності імперії є той факт, що Сулейман отримав прізвисько "Пишний" на заході. Усередині Османської імперії він був відомий як "законодавець".

Під час його правління імперія отримала новий правовий кодекс і пережила період культурного ренесансу, заснованого на поєднанні християнських, ісламістських і арабських елементів. Імперія також надавала безпечний прохід євреям-сефардам, які рятувалися від переслідувань на Піренейському півострові (в Іспанії та Португалії).

До початку XVI століття Османська імперія мала одну з найбільших єврейських громад у світі. Константинополь — місто не було офіційно перейменоване на Стамбул до 1930 року — став справжнім поєднанням культур. І протягом усього періоду відродження османи стали найбільшим торговельним партнером Західної Європи.

3. Який вплив вона мала на Європу?

Стіни міста Відня ознаменували вершину могутності Османської імперії та початок її повільного і поступового занепаду. Імперія стала предметом захоплення при європейських дворах. Її культурне життя привертало увагу західноєвропейських мислителів і митців. Її військова організація і могутність привертали увагу теоретиків і політиків. Османи стали однією з ключових тем естетичного та наукового руху XVIII–XIX століть, відомого як орієнталізм.

Дуже важливо, що Османська імперія була частково європейською імперією. Її влада поширювалась на такі землі, як південно-східна Європа і Балкани, які зараз міцно належать до Європи. І, незважаючи на зменшення її могутності у XVIII і XIX століттях, християнське і мусульманське населення на Балканах і в східному Середземномор'ї жило пліч-о-пліч у відносно толерантних суспільствах.

Ситуація починає змінюватися з середини XIX століття через централізацію влади та управління в імперії, далеку від її різноманітних і віддалених частин. На початку XX століття європейські провінції імперії стають ареною для насильства та етнорелігійних конфліктів. Поворотним моментом стали Балканські війни (1912-1913), які відрізали від імперії деякі з її найрізноманітніших і найбагатших провінцій на південному сході Європи.

4. Якими були її відносини з арабським світом?

Османська імперія поширила свою владу на частини того, що зараз називається арабським світом, від Каїра до Алжиру. Тривалий час османська влада на Близькому Сході була мінімальною. Основна увага була зосереджена на захисті ключових торговельних форпостів і святих міст ісламу. Наявність взаємних торговельних зв'язків та економік дозволяла різним регіонам щасливо існувати як єдине ціле і зберігати лояльність до Османської імперії.

Однак з початком Першої світової війни ситуація почала змінюватися. Зростання арабського націоналізму та динаміка воєнної пропаганди сприяли виникненню рухів по всьому арабському світу, які активно прагнули до розриву відносин з Османською державою.

5. Як вона впливає на сучасну Туреччину?

Розгром грецької армії в Анатолії у 1922 році силами турецького націоналізму ознаменував фактичний розпад Османської імперії і появу нової держави-спадкоємиці — сучасної Туреччини. Греко-турецька війна стала об'єднавчим початком для антиколоніальних панісламістських рухів на всьому Близькому Сході та в Індії.

Але Мустафа Кемаль Ататюрк, засновник і перший лідер Туреччини, хотів радикально порвати з османською спадщиною. Він переніс столицю нової держави з Константинополя до Анкари та ініціював низку швидких реформ, таких як зміна алфавіту та скасування халіфату — ідеї абсолютної монархії над ісламським світом. Незважаючи на радикальний розрив з імперським минулим, дискусія між традиціями і модернізацією продовжувала визначати еволюцію турецького політичного життя.

За останні кілька десятиліть Туреччина стала свідком повернення політичного і культурного руху, який виступає проти західної, світської орієнтації країни і вибірково озирається на османське минуле як на орієнтир для сьогодення. Рішення уряду Ердогана про перетворення відомого візантійського храму Святої Софії на мечеть у 2020 році, незважаючи на широкий міжнародний осуд, є відчутним прикладом кивка в бік османського минулого в сучасній Туреччині.

Георгій Джаннакопулос, викладач сучасної історії Лондонського міського університету.

Фото: Getty Images