Репарації Польщі від Німеччини: п'ять аргументів, як це допоможе Україні

Останні кілька тижнів у Польщі вирують політичні пристрасті навколо відшкодувань за злочини нацистів часів Другої світової війни. Німеччині вже фактично виставили рахунок на фантастичну суму — 1,3 трильйони євро.

Офіційний Берлін майже одразу роздратовано відповів, що нічого поляки не отримають. Тим часом Польща готує правову основу для репарацій, підігріває суспільну думку в країнах ЄС і шукає союзників.

Це може бути досить цікавим для України. Адже йдеться не лише про гроші, а й, можливо, про прийдешній розподіл впливу, нові ціннісні акценти у Центрально-Східній Європі та в усьому ЄС. І є аргументи, корисні для нас у цій історії.

Чому саме зараз виникла тема німецьких репарацій

Польща п'ять років готувала документи про втрати, яких зазнала від нападу нацистської Німеччини. Тритомна доповідь із детальним описом збитків, підготовлена комісією Сейму під головуванням депутата від владної партії "Право і Справедливість" Аркадіуша Мулярчика й оприлюднена 1 вересня, до річниці Варшавського повстання, буде основою для репарацій.

Польща стала однією з найбільших жертв німецького режиму: до війни на її території мешкало 35 мільйонів людей, а за рік по закінченню Другої світової — 24 мільйони.

Офіційна Варшава наполягає, що питання відшкодувань не було вирішене у міжнародному праві. Німецький канцлер Олаф Шольц відкидає претензії, мовляв, питання вирішене давно і остаточно, і теж посилається на міжнародне право.

Президент владної партії "Право і Справедливість" Ярослав Качинський визнає, що суперечка може тривати роками. Але Німеччина має знати, що є документи про їхні злочини і страти, і це доведений факт.

Доволі жорстка позиція щодо репарацій нагадує про паралелі з нинішньою війною росії проти України. Йдеться не просто про тотожний досвід, а і про переоцінку ролей країн "старої" та "нової" Європи, переосмислення подій та цінностей і про те, хто має мовчати, а хто — говорити перед новою загрозою зі сходу.

Притягнення до відповідальності Німеччини та "правонаступниці СРСР"

Сейм Республіки Польща 15 вересня 418 голосами з 437 присутніх депутатів ухвалив документ, яким закликає Німеччину взяти на себе відповідальність — політичну, історичну, правову та фінансову — за усі наслідки розв'язання Другої світової війни. Рішення отримало майже одностайну підтримку і від консервативної "правиці", і від її запеклих неприятелів з "Громадянської платформи", і від лівих та популістів.

Варшава стверджує, що Німеччина досі не укладала з Польщею двосторонньої угоди, щоб розв'язати це питання. 

Одностороння заява Ради міністрів Польської народної республіки від 1953 року про врегулювання претензій за втрати у війні має значні правові недоліки. Вона ухвалена під тиском СРСР і підписана органом, який не мав повноважень на такі рішення. Крім того, Рада міністрів ПНР відмовилась від претензій до тодішньої НДР, а не всієї Німеччини. 

"Це не було вирішення, а лише замітка у тодішній газеті "Трибуна люду", немає жодних підписів (членів Ради міністрів. — Ред.), звернення до ООН. Якщо хтось хоче будувати аргументи на замітці в газеті, бажаю успіху", — іронізує прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький.

Багаторічні опоненти влади консерваторів у Польщі, "Громадянська платформа", теж підтримала ідею про німецькі репарації, але спромоглася врівноважити питання. Представник цієї політсили історик Бартоломєй Сенкевич дорікнув, що проблема СРСР повністю випарувалася з голови авторів резолюції і лише опозиція вчасно нагадала, що проблема "не виключно в Німеччині".

Вимогу про компенсації від наступника колишнього СРСР додали до парламентської ухвали

Українська сторона теж мала б замислитись про відсутність компенсацій за ознаками геноциду української нації, адресуючи їх правонаступниці радянського режиму.

До періоду війни, вочевидь, мають бути включені й обидва Голодомори, репресії, депортації тощо. А документування нинішніх воєнних злочинів рф — теж аргумент про відшкодування паралельно з міжнародним трибуналом та іншими правовими процесами.

Послаблення тандему Берлін — Париж як центру ухвалення рішень у ЄС

Польський уряд веде інформаційну роботу з громадською думкою у Німеччині та інших країнах Європи про масштаби злочинів Другої світової війни. Як приклад можна навести інтерв'ю прем'єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького для європейських ЗМІ. Рефреном у них звучить теза про Польщу як одну з найбільших жертв нацистського режиму і про відповідальність Німеччини.

"Уся міць Німеччини побудована на втратах Польщі", — переконує депутат Януш Ковальський. Есесівці досі отримують соцвиплати та пенсії від німецької держави. Чи можуть німці казати про свою моральну відповідальність і одночасно відмовлятися платити за злочини минулого? Ковальський вбачає у цьому цинізм, і з ним переважно погоджується польське суспільство.

Враховуючи нинішній історичний момент, Німеччина постає в образі країни, яка досі не взяла на себе всю відповідальність за події свого ганебного минулого. Здавалося б, приречений на невдачу крок Варшави щодо репарацій може виявитись тонкою комбінацією, яка змінює позиції на глобальній європейській шахівниці. Справді, чи може Берлін диктувати позицію усьому ЄС стосовно російської агресії проти України, якщо сам не засвоїв історичних уроків і відкидає власну відповідальність?

Ще якихось пів року тому справедливою була теза, що рішення Євросоюзу фактично ухвалюють у двох столицях — Берліні та Парижі. Сьогодні, здається, центри тяжіння зміщуються у бік держав, які проти умиротворення російського агресора. І тема німецьких репарацій значно послаблює голос Берліна.

Нові регіональні союзи та роль України в них

Польща завжди застерігала щодо політики експансії росії, і з 24 лютого саме Варшава постійно закликає до жорсткіших дій проти москви. Польський політикум та суспільство практично одностайно підтримують цей курс, припинились польсько-українські історичні та політичні суперечки.

"Відтоді як росія почала жорстоку агресію проти України, Польща є її найважливішим європейським союзником", — зазначає оглядач німецької щоденної газети Welt Філіп Фріц.

Одночасно Польща посилює союз з країнами Балтії (у форматі "Тримор'я", співробітництва на східному фланзі НАТО, у питаннях заборони в'їзду громадян росії до ЄС навіть за наявності шенгенських віз тощо) і постійно тисне на Брюссель для посилення санкцій проти росії, збільшення постачань зброї Україні та зміцнення безпеки у регіоні.

Навіть реагуючи на енергетичну кризу, Польща дозволяє собі власну позицію, критику пропозицій Єврокомісії, і це вже не сприймається як обструкція. "Стара" Європа поволі дослухається до "нової", і позиція ЄС у нинішньому протистоянні з росією поступово радикалізується.

Цікавим є ситуативний союз Польщі з одіозною владою Угорщини. Прем'єр Моравецький визнає, що країни мають різні позиції стосовно російської агресії, водночас у них є багато спільних інтересів у ЄС. Глава польського уряду каже про прагнення взаємодіяти в рамках Вишеградської групи з Чехією, Угорщиною та Словаччиною.

Україна в цьому контексті є важливим союзником Центрально-Східної Європи. Це і питання цінностей, і оборони східного кордону ЄС та НАТО, і посилення "голосу" в Європі. А можливість подання позовів про репарації зацементує такі партнерства і підвищить шанси на отримання відшкодувань.

Архітектура нової Європи, переосмислення цінностей і моральних авторитетів

Німеччина платила репарації іншим країнам аж до 2010 року, і, як стверджує голова Інституту національної пам’яті Польщі Кароль Навроцький, Берлін на проблему відшкодувань завжди реагував "алергічно". Польща хоче мати партнерські відносини з Німеччиною як в рамках НАТО, так і ЄС, тож репарації, пояснює Навроцький, були б проявом доброї волі та утвердженням справедливості.

У зовнішній політиці "Право і Справедливість" Качинського прагне побудувати сильний центральноєвропейський блок, де лідером була б Польща. 

"Не виключено, що позов про репарації покликаний підкреслити важливий характер цього блоку", — пише британське видання The Critic. Такий позов посилює концепцію побудови "третьої Європи", що тягнеться вздовж осі північ-південь між Балтійським і Чорним морями і може бути спрямований на знищення поділу Європи на "східну" та "західну", як це закріпилось з часів "холодної війни".

Момент дуже слушний — тут маємо і ревізію "неформальних" прав центрів у Берліні та Парижі на озвучування та просування тих чи інших рішень у об’єднаній Європі, й історичний шанс на зміну наративів і пріоритетів на континенті.

Україна не просто може увійти до цих та інших регіональних союзів, а й стати сильним партнером, що бореться за спільні європейські цінності. Світ стрімко змінюється, а вісь Берлін — Париж вже не звучить так монументально, як нині Варшава — Київ.