Забута війна: навіщо росії відновлення конфлікту в Сирії

Враховуючи не надто виграшну позицію росії у війні з Україною, путін намагається збільшити свій вплив на Близькому Сході і зміцнити відносини зі східними союзниками. Як саме і навіщо — розповідає професор міжнародної безпеки Бірмінгемського університету Стефан Вульф. Оригінал статті опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE.

Значною мірою затьмарена війною в Україні, Сирія залишається глибоко розділеною і насильницькою країною, де нещодавно знову спалахнув військовий конфлікт.

Цей новий період конфлікту в Сирії, коли росія, Туреччина і Ізраїль здійснюють атаки, також відображає деякі лінії зіткнення в українській війні — і загрожує наслідками для обох полів бою.

Після більш ніж десятирічної війни на території Сирії вже перебуває значна кількість російських, американських і турецьких військ. Росія підтримує режим президента Башара Асада, а США і Туреччина — своїх місцевих союзників-суперників.

За останнє десятиліття в Сирії склалася дуже вибухонебезпечна суміш місцевих, регіональних і глобальних ризиків для безпеки, яка загострилася через війну в Україні. Глобальні та регіональні сили стали важливим фактором, в той час як росія використала війну, щоб продемонструвати світові свою військову силу.

Зараз росія потенційно є найбільшим бенефіціаром нещодавньої військової авантюри Туреччини з нанесення повітряних ударів по місцевих союзниках США в Сирії. Це може допомогти зміцнити відносини володимира путіна з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом в той час, коли росія відчайдушно потребує впливових союзників.

Коли 13 листопада в жвавому пішохідному районі Стамбула вибухнула бомба, в результаті чого загинуло шестеро людей і десятки отримали поранення, Туреччина поклала відповідальність на Сирійські демократичні сили (СДС), переважно курдське ополчення, яке базується в Сирії і яке Анкара пов'язує з Робітничою партією Курдистану (PПK).

СДС, які заперечують свою причетність до стамбульського теракту, також є головним союзником Вашингтону в операції "Непохитна рішучість", що проводиться коаліцією під проводом США проти "Ісламської держави" (ІД).

Наступні турецькі авіаудари по об'єктах СДС в Сирії і постійні погрози наземного вторгнення є поганими новинами для війни проти ІД і поганими для відносин між Вашингтоном і Анкарою, які, зрештою, також є союзниками по НАТО. Попередженнями, зокрема з боку міністра оборони США Ллойда Остіна, поки що вдалося зупинити турецьку наземну кампанію в Сирії.

Поєднання турецьких ударів і погроз призвело до призупинення спільного американо-курдського патрулювання по боротьбі з ІД в Сирії, в той час, коли остання оцінка США щодо ІД відзначає значне посилення її активності в Сирії.

Наслідки для союзників України

"Ісламська держава" — не єдиний потенційний бенефіціар турецьких авіаударів по союзниках США в Сирії. Будь-які розбіжності між союзниками по НАТО також мають ширші наслідки для війни в Україні. Туреччина залишається одним із двох членів НАТО (другий — Угорщина), які ще не дали згоди на вступ до альянсу Фінляндії та Швеції.

Опозиція Туреччини щодо їх членства частково пов'язана також з імовірною підтримкою Фінляндією та Швецією курдських бойовиків. Потенційна можливість накласти вето на їх вступ надає Анкарі більше простору для реалізації власного порядку денного в Сирії і обмежує обсяг тиску, який може застосувати Вашингтон.

Туреччина разом з ООН відіграла важливу роль у сприянні укладенню, підтримці та продовженні життєво важливої угоди щодо сприяння експорту українського зерна. Президент Ердоган також залишається одним з небагатьох лідерів НАТО, який підтримує відкриті канали зв'язку з путіним, що матиме вирішальне значення, якщо росія і Україна почнуть переговори про припинення війни.

Туреччина є, мабуть, найближчим союзником росії в НАТО, і розрив Анкари зі своїми союзниками по Альянсу буде дуже вітатися в москві. Хоча кремль застерігає від військових дій Туреччини в Сирії, він також намагається сприяти зближенню між Ердоганом та Асадом.

Ердоган продемонстрував певну відкритість до цієї ідеї, хоча це навряд чи призведе до надійного переходу від війни до миру в Сирії. Але якби таке зближення стало можливим, воно відкрило б можливість для повернення частини з сотень тисяч біженців з Туреччини до Сирії і могло б надати Ердогану зону безпеки вздовж турецько-сирійського кордону, на якій він давно наполягає.

Це лягло в основу угоди 2019 року з Вашингтоном і москвою, яка поклала край попередній турецькій військовій інтервенції в Сирії, після чого очікувалося, що росія і США допоможуть очистити турецький кордон від курдських бойовиків. Нещодавно Туреччина заявила, що вони цього не зробили. Оскільки Ердоган прагне переобратися на другий термін у 2023 році, посилення безпеки кордонів і розв'язання проблеми біженців покращило б його перспективи на наступний термін.

Що потрібно росії

Але для росії важливо не лише підтримувати життєво важливу квазі-владу в Анкарі, вона також не може дозволити собі більших зобов'язань у Сирії, зважаючи на те, наскільки погано йде війна в Україні. Зближення між Анкарою і Дамаском, а також між сирійським режимом і курдами закріпило б роль росії як ключового гравця в Сирії, а отже, її присутність і вплив у стратегічно важливій країні Близького Сходу.

Зміцнення режиму Башара Асада також дозволить росії зберегти добрі відносини з Іраном, який нещодавно виступив постачальником озброєних безпілотників, що використовуються росією для атак на українську інфраструктуру.

Росія досить вправно грає в такі багаторівневі ігри і пов'язує точки між, здавалося б, не пов'язаними між собою, географічно віддаленими театрами бойових дій. Той факт, що війна в Україні останнім часом йде не так, як хотілося б росії, підвищує ймовірність того, що москва намагатиметься використовувати кризи, подібні до нинішньої в Сирії, на свою користь. Це їй вдасться лише у тому випадку, якщо Захід не звертатиме на це уваги.

Стефан Вульф, професор міжнародної безпеки Бірмінгемського університету