Як Радянський Союз допоміг Китаю зрозуміти, що таке російська "дружба"
Поділитися
Відносини між Китаєм та росією спричиняють безліч дискусій. Дружба двох озброєних автократій викликає занепокоєння усього світу. Однак чи дійсно це можна назвати "дружбою"? Про тонку грань між "дружбою" та "дружністю" пише Аріель Шангуань, доцентка Ліверпульського університету Сіань Цзяотун. Оригінал опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE.
Нерівність відносин між Китаєм та росією можна пояснити одним словом
З моменту російського вторгнення в Україну реакція Китаю на російську агресію стала предметом запеклих дискусій у західних ЗМІ. Більшість з них були зосереджені на одному конкретному терміні: "дружба без обмежень" — фраза, яка, як вважається, була взята зі спільної китайсько-російської заяви, опублікованої за кілька місяців до війни.
Але з цією фразою є одна проблема. Якщо в російській версії заяви дійсно було використано слово "дружба", то в китайській — "дружність". Чи це просто питання перекладу, чи Китай свідомо уникав використання слова "дружба"?
Як дослідниця, яка вивчає проблеми перекладу в міжнародних відносинах, я простежила використання слова "дружба" в китайських і російських документах при описі їхніх відносин. І виявила, що розбіжність між поглядами двох країн на характер їхніх відносин вперше з'явилася в договорі, підписаному між докомуністичним урядом Китаю і Радянським Союзом у 1945 році.
У китайській та російській версіях договір називається по-різному. У російській редакції договір має назву "Договір про дружбу і союз", тоді як у китайській — "Договір про дружність і союз".
Такий асиметричний спосіб маркування їхнього партнерства зберігся ще у двох договорах, підписаних після заснування нинішньої Китайської Народної Республіки у 1949 році. Перший — це (в російській версії) "Договір про дружбу, союз і взаємодопомогу", підписаний у 1950 році, а другий — "Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво", укладений у 2001 році. В обох випадках у китайських редакціях слово "дружба" замінене на "дружність", що свідчить про те, що, незважаючи на розпад СРСР, характер китайсько-російських відносин залишився незмінним.
Ба більше, у китайській заяві 2019 року щодо розвитку китайсько-російського всеосяжного стратегічного партнерства неодноразово використовувалося слово "дружність" для опису двосторонніх відносин між двома державами. Слово "дружба" натомість з'явилося лише один раз, коли воно було використане саме для позначення "дружби" між китайським і російським народами. Це доводить, що це не було помилкою перекладу, а скоріше наміром китайської сторони відрізнити "дружність" від "дружби".
Нерівномірні відносини
Чому Китай так неохоче використовує ярлик "дружби"? Що означає російська "дружба" для Китаю? Моє дослідження показало, що китайський опір російській "дружбі" може бути пов'язаний з їхнім досвідом роботи з однією конкретною організацією, яка своєю поведінкою продемонструвала, що означає для Китаю радянська, а отже, і російська "дружба". Цією організацією було Товариство радянської дружби.
Офіційно створені у 1927 році, радянські товариства дружби були мережею комуністичних організацій, які прагнули мобілізувати людей за межами соціалістичного блоку, які симпатизували радянській ідеології. З приходом фашизму в 1930-х роках і подальшим зближенням Радянського Союзу зі Сполученими Штатами, товариства були перепрофільовані на посередників глобального культурного обміну, і вони намагалися впливати на некомуністичну аудиторію. Товариства китайсько-радянської дружби виросли з цих культурних обмінів.
У 1945 році в Даляні, місті на півночі Китаю, яке на той час перебувало під радянським контролем, було засновано Товариство китайсько-радянської дружби. Воно одразу ж стало популярним серед місцевих жителів. До 1949 року по всьому Китаю існувало понад 50 товариств дружби.
Але китайський ентузіазм щодо цих товариств тривав недовго, оскільки люди почали усвідомлювати, що вони собою являють. Китайські комуністи, які щойно вивели країну з руйнівної громадянської війни, хотіли, щоб китайсько-радянські відносини були "взаємовигідними". Через ці товариства дружби вони сподівалися, що Радянський Союз зможе навчити Китай деяким ноу-хау соціалістичного державного будівництва.
Як сказав у 1949 році Лю Шаоці, тодішній віцепрезидент Комуністичної партії Китаю, "Радянський Союз є вчителем Китаю. Китайський народ має бути учнем радянського народу".
Але китайські чиновники швидко усвідомили власну наївність, оскільки стало зрозуміло, що головною метою цих товариств дружби була пропаганда радянської переваги і підкреслення того, наскільки Китай повинен бути вдячний за радянську допомогу. Шеньянське товариство, наприклад, часто спонсорувало лекції на такі теми, як "Наскільки великий Радянський Союз?" і "Чому Радянський Союз допомагає китайському народу?".
До кінця 1950-х років стало очевидним, що замість "взаємовигідних" відносин між Китаєм і Радянським Союзом існувало взаємне нерозуміння того, якими мають бути відносини між ними. Китайці вважали, що їх тяжко здобута комуністична перемога мала заслужити повагу з боку Радянського Союзу і рівноправні відносини з ним. Але для СРСР новостворена Китайська Народна Республіка була лише ще однією державою-сателітом у величезній радянській системі.
Національні кордони і суверенітет не мали значення в цьому соціалістичному блоці. Що стосується Радянського Союзу, то джерелом влади цієї системи була і завжди буде москва.
Це наводить на думку, що небажання Китаю називати китайсько-російське партнерство "дружбою" може бути пов'язане з його попередньою взаємодією з радянськими товариствами дружби. Свідомо не перекладаючи це слово як "дружба", Китай демонструє свій мінімальний опір ярлику, який може колись зробити їх сприйнятливими до російських імперіалістичних амбіцій.
У світлі цього, а також з огляду на те, як багато в китайських заявах щодо війни в Україні наголошувалося на важливості національного суверенітету, стає зрозуміло, що китайська симпатія до українців походить з дещо іншого місця, ніж у західних країн. Вона походить не з почуття моралі чи відповідальності, а з позиції співвітчизника, якому довелося боротися за рівність і власну національну ідентичність в очевидно нерівних відносинах.
Аріель Шангуань, доцентка Ліверпульського університету Сіань Цзяотун
Читайте Новини.LIVE!
