Створити альтернативу Заходу: як Китай посилює свій вплив у Центральній Азії
Поділитися
Нещодавно у китайському місті Сіань пройшов перший спільний саміт Піднебесної з країнами Центральної Азії — Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Туркменістаном та Узбекистаном. Росію на зустріч запрошено не було.
Цей саміт показує, що Китай серйозно взявся на створення альтернативи західному світу на чолі зі США. І цю альтернативу в регіоні очолить саме Піднебесна. Про це пише професор міжнародної безпеки Бірмінгемського університету Стефан Вольфф.
Оригінал опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE.
Як Китай посилює свій вплив у Центральній Азії в рамках глобальних планів запропонувати альтернативу Заходу
Центральна Азія має вирішальне значення для спроб Китаю побудувати альтернативу очолюваному США ліберальному порядку, в якому беззаперечно домінує Пекін і в якому Росія буде, в кращому випадку, молодшим партнером.
У своїй вступній промові Сі виклав своє "бачення китайсько-центральноазійської спільноти зі спільним майбутнім". Воно ґрунтуватиметься на чотирьох принципах: взаємодопомога, спільний розвиток, універсальна безпека і вічна дружба.
Хоча відносини між Китаєм і Центральною Азією часто розглядаються з точки зору безпеки і розвитку, вони також мають і політичний бік. Це все очевидно в ініціативах зі створення більш тісної регіональної співпраці, започаткованих на саміті в Сіані.
Вони передбачають налагодження зв'язків між китайськими міністерствами і відомствами та їхніми партнерами в Центральній Азії, збільшення освітніх і культурних обмінів, а також створення таких механізмів, як Центральноазійсько-китайська ділова рада. Усе це, ймовірно, сприятиме подальшій консолідації домінуючої ролі Китаю в регіоні.
Натомість Китай ізолюватиме переважно авторитарних лідерів Центральної Азії від західного економічного і політичного тиску, щоб вони рухалися до демократії і захищали свій суверенітет і територіальну цілісність від будь-якого російського авантюризму.
Результати саміту
Результатом саміту стали приголомшливі 54 угоди, 19 нових механізмів і платформ співпраці та дев'ять багатосторонніх документів, включаючи Сіаньську декларацію.
Навіть якщо відкинути більшість з них як такі, що мають невизначені перспективи фактичного застосування, не може бути жодних сумнівів щодо регіональної значущості Китаю. Згідно зі статистикою ООН, наприклад, обсяг торгівлі товарами між Китаєм і п'ятьма країнами регіону зріс з 460 мільйонів доларів США три десятиліття тому до понад 70 мільярдів доларів США у 2022 році, тобто у 150 разів.
Історично склалося так, що Росія була головним партнером Центральної Азії ще за часів СРСР і в перше десятиліття після його розпаду. Але Москва більше не може відповідати обсягам китайських інвестицій і будівельних контрактів у Центральній Азії, яка з 2005 року становить майже 70 мільярдів доларів.
Китай перебирає на себе роль Росії
Зсув у бік Китаю також відображається у зменшенні значення російського регіонального інтеграційного проєкту — Євразійського економічного союзу — у порівнянні з масштабною глобальною китайською ініціативою "Один пояс, один шлях". Ця програма інфраструктурних інвестицій була започаткована Сі в Казахстані в 2013 році і відтоді зблизила регіон з Китаєм не лише економічно, але й політично.
Ініціатива "Один пояс, один шлях" посіла чільне місце в Сіаньській декларації, чітко пов'язавши її з національними стратегіями розвитку в Центральній Азії. Транспортне сполучення залишається в її основі.
Країни на саміті підтвердили свої зобов'язання щодо будівництва залізниці Китай-Киргизстан-Узбекистан, автомобільних доріг з Китаю до Киргизстану, Таджикистану і Узбекистану, а також транспортної інфраструктури для транскаспійських торговельних шляхів з використанням морських портів в Казахстані і Туркменістані.
Така увага до транспортної інфраструктури в Центральній Азії і, що важливо, через неї, підкреслює важливість регіону для спроб Китаю диверсифікувати свої торговельні шляхи до Європи в обхід Росії. Це також означає, що Китай, поки що, продовжуватиме використовувати розвиток інфраструктури і торгівлі для залучення більшої кількості партнерів для свого альтернативного міжнародного порядку.
Російський "північний коридор" зараз значною мірою закритий внаслідок санкцій, пов'язаних з війною в Україні. Таким чином, маршрут, який часто називають середнім коридором, знову став важливим не лише для Китаю, але й, що дуже важливо, для країн G7.
Однак середній коридор, який починається в Туреччині і продовжується через Грузію і Центральну Азію, був би ризикованим для Китаю в якості єдиної альтернативи. Його пропускна спроможність є низькою (наразі лише близько 5% від північного коридору), оскільки вантажі мають перетинати кілька кордонів і кілька разів переключатися між автомобільним, залізничним і морським транспортом.
Роль Афганістану
Іншою альтернативою — зі схожим геополітичним значенням — є перевезення через Афганістан до Аравійського моря через пакистанський порт Гвадар. У довгостроковій перспективі трансафганський маршрут відповідає інтересам як Китаю, так і Центральної Азії.
Він сприятиме стабільності і безпеці в Афганістані (але водночас залежатиме від них). І він зменшить вразливість Китаю до ризиків, пов'язаних з існуючим маршрутом уздовж китайсько-пакистанського економічного коридору, особливо тих, що виникають через триваючий повстанський рух "Талібан" в Пакистані.
У світлі цього Китай і його центральноазіатські партнери взяли на себе зобов'язання розвивати транспортні можливості узбецького міста Термез на кордоні з Афганістаном. Китай також має офіційну позицію щодо афганського питання, і Сі у своїй промові на саміті згадав про Афганістан. Отже, слід очікувати більшої регіональної взаємодії.
Незважаючи на очевидні ризики, пов'язані з Афганістаном, Китай, ймовірно, включить трансафганський торговельний маршрут до своїх планів. Це також видно з того факту, що Пекін, схоже, неохоче співпрацює з Росією та Іраном щодо їхнього міжнародного транспортного коридору з півночі на південь.
І Росія, і Іран стикаються з жорсткими міжнародними санкціями, а нещодавня напруженість у відносинах між Іраном і Азербайджаном ще більше ставить під сумнів довгострокову життєздатність цього маршруту.
Ентузіазм, з яким п'ять центральноазіатських президентів привітали ці ініціативи, свідчить про те, наскільки вони прагнуть до співпраці з Китаєм. Проте, ще належить з'ясувати, наскільки стійким або популярним є такий підхід у світлі значних і поширених антикитайських настроїв у регіоні.
Стефан Вольфф, професор міжнародної безпеки, Бірмінгемський університет
